«Дороговкази, радіо і дощ» – есеї молодої письменниці, дружини й мами Надійки Гербіш про життя як мандрівку – до Бога, до ближнього, до себе самої. Метафора подорожі-автодороги розгортається у книжці в окреслених зовнішних координатах дорожних знаків, музики й дощу. Серед цього антуражу відбувається-снується внутрішнє життя героїні та її радіозв'язок з Богом, Тим, який «вчора, сьогодні і завжди той самий». Та тут і тепер Він звучить у джазових віріаціях Біблії та на крутих віражах доріг, по яких у цьому «шаленому сьогодні» мчать в обидва боки «крилаті дущі авт». Але в «Дороговказах...» неохопний у своєму «навіки-вічному» часі Він відкривається як Бог саме нашого «сьогодні»: як співчасний з нами.